Підручник

Екскурсія як вид туристичної діяльності

 

З якою б метою не їхали туристи до тієї чи іншої країни, у подорожі завжди буде присутній пізнавальний елемент. Турист отримує нові для себе відомості, враження та відчуття, на основі яких формуються нові знання, змінюється світоглядна система  оцінок. Це визначає велику роль інформаційно-екскурсійної роботи з туристами, високі вимоги до самої інформації та засобів і методів її розповсюдження, популяризації або пропаганди.1

Інформація повинна бути:

–        об’єктивною, такою яка обирається на основі реально існуючих фактів, без їх підтасовування;

–        оперативною та актуальною, тобто містити відомості, що відображають сучасний стан речей, використовувати найсвіжіші відомості;

–        правильно підібраною – у відповідності до мети і завдань інформаційної роботи і  нарешті

–        систематизованою.

Розповсюдження і популяризація (пропаганда) певних знань базуються на ряді принципів, серед яких:

–        науковість – викладання екскурсійного матеріалу на основі наукових знань, з використанням методів, властивих педагогіці та дидактиці (теорії навчання й виховання); факти й  події, викладені в екскурсії, мають отримати наукову оцінку, аргументи – бути логічно обґрунтованими;

–        правдивість – слід подавати тільки об’єктивну, перевірену інформацію;

–        переконливість – інформація подається з певних позицій – позицій національних, суспільних інтересів, особистої життєвої позиції екскурсовода, що в сполученні з іншими принципами сприяє створенню бажаного сприйняття у екскурсантів;

–        доступність – матеріал екскурсії повинен бути зрозумілим слухачам, викладатися з урахуванням складу аудиторії, її підготовки; зробити екскурсійний матеріал доступним допомагає ще один принцип: зв’язок з життям.

Екскурсія є основною складовою інформаційно-екскурсійної роботи з туристами і водночас – однією з найефективніших форм засвоєння знань. Її можна визначити таким чином: це прогулянка з метою вивчення певної теми на матеріалі, що є доступним спостереженню (спогляданню), за допомогою розповіді компетентної особи (гіда, екскурсовода). В цьому визначенні ми бачимо одразу кілька основних ознак екскурсії, що відрізняють її від інших форм інформаційної роботи:

-          наявність екскурсійної групи (екскурсантів);

-          наявність компетентної особи (екскурсовода);

-          наявність об’єктів екскурсії, що спостерігаються;

-          рух учасників екскурсії (прогулянка);

-          цілеспрямованість огляду об’єктів, обумовлена наявністю однієї теми, що вивчається;

-          єдність показу й розповіді.

Існують також інші визначення екскурсії, більшість яких виходять з її функцій, що формувалися в процесі історичної еволюції екскурсії.

Спочатку екскурсія була просто прогулянкою з метою виконання практичних завдань-пошуків їстивних рослин, лікувальних трав тощо, в процесі якої формувалися певні знання, тобто екскурсія виконувала функцію інформації. Згодом екскурсія стала використовуватись як форма засвоєння навчального матеріалу. Саме в якості як продовження навчального процесу екскурсії поклала початок зародженню екскурсійної справи як виду діяльності. Розширення знань людини, її кругозору в процесі екскурсії зумовили її загальноосвітню та культурно-просвітню функції. Формування певних світоглядних концепцій під впливом участі в екскурсіях характеризують культурно-виховну функцію екскурсії. Не слід забувати, що екскурсія виступає також у формі організації дозвілля й відпочинку з активними елементами пізнання. Екскурсії можуть бути метою туристичної подорожі (пізнавальний туризм) або змістом праці, формою організації бізнесу (екскурсійні фірми, бюро тощо).

Ефективність екскурсійної форми отримання знань полягає в особливостях екскурсійного  методу: наочності матеріалу, комплексному характері його сприйняття, сполученні показу, розповіді й руху в екскурсії, оптимальній взаємодії екскурсовода, екскурсійних об’єктів та екскурсантів у процесі проведення екскурсії.

Наочність в екскурсії реалізується в показі об’єктів, демонстрації явищ, процесів і спрямована на активізацію пізнавальної діяльності екскурсантів. Екскурсійна методика передбачає сполучення чотирьох видів наочності:

–        натурна – спостереження реальних об’єктів у їх природному оточенні – є основним видом наочності в екскурсії;

–        зображувальна (ілюстративна) – служить доповненням до натурної; це ілюстративний матеріал, який використовується в “портфелі екскурсовода”;

–        словесно-образна (уявна) – це ті образи, які малює в уяві екскурсантів екскурсовод, користуючись прийомами розповіді й показу; один з основних видів наочності в екскурсії;

–        технічна – та що ілюструє екскурсійний матеріал за допомогою технічних засобів (магнітофонів, відео-аудиоапаратури, телебачення тощо); використовується не досить часто, здебільшого в музейних екскурсіях.

Вибір та сполучення різних видів наочності в екскурсії залежить від виду екскурсії.

Комплексний характер сприйняття екскурсійного матеріалу знаходить відображення в участі у її сприйнятті різних органів чуття. Екскурсія – це злиття вражень: здорових, слухових, нюху, дотику. Можна запропонувати туристам послухати шум води у водоспаді або шелест листя, опустити руку до озерця, щоби відчути його льодяну прохолоду, насолодитися ароматом бузкового саду, навіть спробувати щось на смак.

Однією з основних характеристик екскурсійного методу є наявність в ньому трьох основних елементів: показу, розповіді та руху. Всі вони мають свої особливості використання в екскурсії.

Показ в екскурсії – це спостереження об’єкту під керівництвом кваліфікованого спеціаліста – екскурсовода.

Екскурсійний показ має активний характер, це цілеспрямоване спостереження, сконцентроване на тих деталях або властивостях об’єкту, що є важливими для розкриття теми екскурсії. Показ має аналітичний характер – екскурсанти спостерігають не тільки об’єкт в цілому, але й бачать його деталі, частини, вчаться виділяти головне. Показ в екскурсійному русі відіграє випереджаючу роль – тобто розкриття теми іде від показу до розповіді, розповідь підпорядковується показу.

Розповідь – це та сума повідомлень і пояснень, інформація про об’єкти, яку надає групі екскурсовод. Вибираючи різні прийоми розповіді, екскурсовод дає об’єктам визначення, пояснює деталі, надає характеристику, виявляючи суттєві якості об’єктів, формує загальне уявлення про них або навіть змальовує картину подій, пов’язаних з ними. Екскурсійна розповідь має характер монологу – за міркуваннями екскурсовода екскурсанти роблять висновки з теми. Екскурсія передбачає також відповіді на запитання екскурсантів, на що потрібно відводити певну частку екскурсійного часу.

Як розповідь, так і показ об’єктів залежать від швидкості руху. Рух є неодмінною ознакою екскурсії. Він може бути прискореним, уповільненим, з зупинками (в транспортній екскурсії передбачаються зупинки з виходом та без виходу з  транспорту). Рух присутній також і в самій побудові екскурсії: від вступу до кульмінації, яких може бути кілька в залежності від підтем, й від кульмінації до заключної частини.

Основними елементами екскурсії є показ і розповідь. Важливою умовою ефективності екскурсії є правильно організоване спостереження об’єктів в поєднанні з поясненнями екскурсовода.

Співвідношення показу та розповіді в екскурсії може мати три рівні:

1.     Розповідь більша за показ (Р>П);

2.     Розповідь дорівнює показу (Р=П);

3.     Розповідь менша за показ (Р<П).

В першому варіанті екскурсія має скоріше характер лекції, в другому – пізнавальний ефект засилюється. Для екскурсійної методики більш властивий третій варіант, коли “розповідають самі об’єкти”, активність пізнавальної діяльності екскурсантів збільшується, а екскурсовод “допомагає об’єктам розкритись”.

Екскурсія – це двосторонній процес викладення знань на наочному матеріалі та їх засвоєння слухачами, що є результатом активної взаємодії екскурсовода, екскурсійних об’єктів і самих екскурсантів.

Великою мірою ефективність екскурсії залежить від екскурсовода, який займає не тільки позицію інформатора, але й коментатора, співбесідника, порадника, організатора. Його завданнями є активізувати як сам об’єкт, примусити його “заговорити”, так і екскурсантів, організувати їх на спостереження та дослідження об’єкта. Крім того, він “завдає настрій” екскурсантам, виступаючи в ролі емоційного лідера. Для цього екскурсоводу необхідні не тільки знання об’єктів, володіння інформацією з теми, але й володіння екскурсійною методикою, скерованою саме на даний тип групи. В екскурсознавстві існує типологія екскурсійних груп за різними ознаками. Серед них, в  першу чергу, слід виділити типи екскурсійних груп за складом учасників і з їх ставленням до участі у пізнавальному процесі.

Різні методики використовуються в екскурсіях для дорослої та дитячої аудиторії. Діти не можуть довго концентрувати увагу на інформаційному матеріалі, краще сприймають ігрові прийоми його викладення, більш емоційні, але й швидше втомлюються. Різними методиками користуються при проведенні екскурсій для спеціалістів-фахівців певної теми і для відпочиваючих. В першому випадку переважає інформативність, в другому – емоційний настрій. Різним є підбір інформації та методичні прийоми проведення екскурсії для вітчизняних і зарубіжних туристів. В останньому випадку підбирається найсуттєвіша інформація, що дає загальне уявлення, без деталізації та оперування поняттями, відомими мешканцям даної країни.

В залежності від участі у пізнавальному процесі екскурсознавці виділяють екскурсійні групи “хочу все знати”, групи “уточніть мою точку зору”, групи без певної мети та змішані. Найчастіше екскурсоводи зустрічаються з останнім типом груп, що змушує їх оперативно змінювати методичні прийоми протягом однієї й тієї ж екскурсії.

Екскурсійні об’єкти виконують багато функцій в екскурсії. Вони можуть служити здоровим доказом висунутого екскурсоводом тезису, його ілюстрацією, бути наглядною опорою або відправною точкою вивчення певного матеріалу, створення уявної картини певної події. Для кожної окремої екскурсії об’єкти, як і словесний матеріал підбираються відповідно до її теми, ідеї, мети і завдань.

Тема (грец. “те, що лежить в основі”) – це предмет екскурсії, коло питань або явищ, вивченню яких присвячено екскурсію. Головна думка, задум екскурсії є її ідеєю. Мета екскурсії вказує, чому саме обрано дану тему для розробки в екскурсії і якого результату слід прагнути після її проведення, а завдання деталізують напрямки розробки екскурсійної теми. Тема об’єднує всі частини екскурсії, вона обумовлює вибір маршруту, підбір об’єктів, спосіб їх подання в екскурсії, обсяг і зміст інформації. Кожна тема складається з кількох підтем що подаються у логічній послідовності та взаємопов’язаності для найбільш повного розкриття загальної теми.