Підручник

Майстерність екскурсовода

 

Майстерність екскурсовода базується на багатьох якостях його особистості, а також вимагає від нього відповідної кваліфікації – оволодіння екскурсійною методикою та технікою, майже енциклопедичних знань, навичок роботи з екскурсійною групою. Серед особистих якостей екскурсовода слід наголосити на його інтелектуальних особливостях – гарна пам'ять, увага, уява, вміння орієнтуватись у ситуації, сполучати заготовку з імпровізацією; на якостях емоційних – контактність, вміння спілкуватись тощо; та вольових – толерантність, витримка, вміння виконувати роботу, незважаючи на наявність власних проблем. Екскурсовод повинен бути людиною високої особистої культури, ерудованою, мати широкий кругозір. Основне уміння екскурсовода – вміння переконувати – повинно будуватись на глибокій особистій переконаності самого екскурсовода, логічності й доказовості, знанні аудиторії, культурі мовлення та оволодінні основами ораторського мистецтва.

Ораторське мистецтво або мистецтво красномовства передбачає вміння правильно побудувати екскурсійний матеріал, дохідливо й переконливо донести його до слухачів, користуючись вербальними (словесними) й невербальними засобами мовлення.

Культура мови визначається багатством лексичного (словникового) запасу; правильним використанням наголосу, граматичних конструкцій; правильним вибором стилю, тобто манери словесного виразу думок; гарною вимовою; художньою образністю – використанням різноманітних виразних засобів: синонімів, епітетів, метафор та інших образних висловів, прислів'їв і приповідок, відсутністю "слів-паразитів" – "значить...", "так сказати..." тощо.

Письмовий текст екскурсії є заготовкою, яку екскурсовод повинен добре знати, але велику роль відіграє також його вміння імпровізувати. Викладати матеріал слід чітко, доступно, уникаючи занадто довгих речень та складно побудованих фраз.

Екскурсовод повинен добре знати весь матеріал з теми екскурсії, мати ерудицію, яка б дозволяла йому відповідати практично на всі запитання екскурсантів, але він не повинен викладати в екскурсії весь багаж своїх знань – це може переобтяжити її. Знання екскурсовода, які він викладає аудиторії, часто порівнюють з верхівкою айсберга, дев’ять десятих якого – під водою. Не слід також вдаватися до використання великої кількості цифрового матеріалу, називати багато точних дат – іноді достатньо визначити століття: “В першій половині ХІХ-го століття…” Добре сприймається цифровий матеріал, поданий у порівнянні та доступний співставленню: “Київ оборонявся від фашистів 2,5 місяці, а потім – 2,5 роки пробув у окупації”.

Обережно слід використовувати в інформації легенди, поголоски тощо. Без них екскурсія буде нуднішою, але ще гірше, якщо екскурсовод щось видумує від себе, іноді навіть нехтуючи почуттям міри та хорошого смаку. Тому, наводячи легендарні дані, поголоски, слід згадувати про джерело: “В “Києво-Печерському Патерику” записана така легенда…” або “З легкої руки письменника Віктора Некрасова будинок почали називати “Замком Ричарда Левове Серце”, або навіть: “В народі це місце називають…”.

Невербальні засоби мовлення значать в екскурсії не менше ніж вміле користування словесним матеріалом. Відомий англійський драматург Бернард Шоу вважав, що є "50 способів сказати "так", 500 способів сказати "ні" та лише один спосіб написати ці слова". Тобто мову слід "пристосувати до слуху" за допомогою правильного вибору темпу й ритму, інтонації та тону мовлення, тембру голосу, гарної дикції та вмілого застосування логічної та психологічної пауз (без першої – мова безграмотна, без другої – безжиттєва).

Велике значення мають зорові елементи мовлення – жести, міміка, поза  екскурсовода. Слід згадати й про зовнішній вигляд екскурсовода – акуратний, естетичний, приємний, але достатньо стриманий, щоб не відволікати увагу екскурсантів від самої екскурсії.

Робота екскурсовода – серйозне фізичне навантаження. Йому доводиться багато рухатись, багато й голосно говорити при будь-якій погоді, в умовах міського шуму, серед людського натовпу тощо. Тому важливе значення мають підтримання хорошої фізичної форми та  догляд за мовним апаратом – дбайливе ставлення, запобігання хворобам горла, носоглотки, ротової порожнини, легенів та бронхів, користування засобами гігієни тощо.

Корисними є також спеціальні вправи для голосу, подібні до тих, що виконуються професійними співаками.

Якщо екскурсію порівнюють з п’єсою, то екскурсовода можна порівняти з її режисером і актором-виконавцем одночасно, а процес проведення екскурсії – з "театром одного актора". Тобто екскурсовод весь час нібито перебуває на сцені, "програючи" перед екскурсантами задану тему. Слід згадати, що екскурсійний метод вимагає взаємодії екскурсовода, екскурсійних об'єктів, які "промовляють" через нього, та  самих екскурсантів. Тому екскурсовод повинен залучити екскурсантів до активного процесу оволодіння екскурсійними знаннями. Це передбачає вміння екскурсовода на початку екскурсії створити контакт з аудиторією, зацікавити її темою екскурсії, а протягом екскурсії зберегти її увагу, користуючись певними прийомами активізації.

Прийоми створення контакту екскурсовод обирає, враховуючи емоційний настрій аудиторії та спираючись на її емоційну реакцію. Щоби зацікавити слухачів темою екскурсії екскурсовод теж повинен враховувати тип екскурсійної групи. В усякому разі, найкраще, коли тема буде "почасти знайома, почасти нова" (К. Д. Ушинський) для аудиторії. Збереженню уваги екскурсантів допомагає вміле розташування матеріалу в екскурсії (перехід від менш цікавого до більш цікавого), а також прийоми активізації уваги екскурсантів. Підраховано, що через шість днів після лекції, прослуханої студентами інституту, в їх пам'яті залишається менше 30% почутого, а через місяць – тільки 20%. Якщо в ході лекції викладач вміло користується засобами активізації розумової діяльності студентів, в їх пам'яті може зберегтися відповідно 70% і 40% інформації. Найчастіше серед прийомів активізації пізнавальної діяльності під час екскурсії використовуються такі як:

¨     прийом створення художнього образу – коли екскурсовод у розповіді разом з екскурсантами створює певну картину, наприклад, золоте сяйво мозаїк Софійського собору у мерехтінні тисяч свічок;

¨     прийом персоніфікації (співучасті), коли екскурсовод змушує слухачів відчути себе нібито учасниками або свідками події, про які розповідає;

¨     прийом аналогії (паралелей, асоціацій), при якому екскурсанти порівнюють об'єкт з іншим знайомим їм об'єктом, викликаючи в уяві його образ;

¨     прийом питань-відповідей, які більшою частиною є риторичними та тільки змушують екскурсантів самих задуматись над проблемою;

¨     прийом діалогізації – коли екскурсанти можуть теж висловити свою думку щодо поставленого питання й  таким чином залучаються до спільних пошуків відповіді;

¨     прийом новизни матеріалу, яка активізує увагу екскурсантів незвичністю інформації;

¨     прийом проблемної ситуації, коли екскурсантам пропонується самим, або разом з екскурсоводом вирішити якусь проблему;

¨     прийом переключення уваги з об'єкту на об'єкт, з теми на тему, що поновлює увагу екскурсантів;

¨     прийом "освіжаючого відступу" – веселого дотепного жарту, гумору у відповідності до теми та з почуттям міри;

¨     прийом особистого прикладу, що завжди є особливо цікавим і переконливим для слухачів;

¨     і, нарешті, пряме залучення уваги, коли екскурсовод звертається до аудиторії з вимогою послухати його, зосередитись.

На жаль, якщо екскурсовод починає звертатись до останнього прийому, це свідчить, що він не може органічно привернути увагу екскурсантів до предмету екскурсії.

Екскурсовод – майстер своєї справи, вміло користуючись засобами мовлення, багажем науково-популярних знань та методичними прийомами їх донесення, залучаючи аудиторію до спільного оволодіння темою, перетворює екскурсійний процес на справжню творчість, робить його мистецтвом.