МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА “КРОК” КАФЕДРА ТУРИЗМУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Екскурсія

“Ностальгія за Радянським Києвом”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентів 3 курсу

Факультету економіки та підприємництва

Групи Тур-15

Кудряшов Є.О, Лєсіна М.Д., Піщєв Є.С., Науковий керівник: Сокол Т.Г.

 

 

 

 

  

 

КИЇВ – 2018  

 

Склад групи:  

Кудряшов Є.О., Лєсіна М.Д., Піщєв Є.С.

 

Тема:

Київ епохи Радянської імперії

 

Ідея:

Показати сучасникам життя Радянського Києва

 

Мета:

Поглибити знання сучасної молоді щодо радянського минулого міста Києва як столиці УРСР

 

Завдання:

Провести екскурсію для бажаючих вивчати історію рідного краю, створити екскурсію за оригінальною та маловідомою – тобто новою темою, вдосконалити знання та навички з дисципліни “Організація екскурсійної діяльності”.  

Паспорт об’єкта  

Київський Головпоштамт

Адреса : м.Київ, вул. Хрещатик, 22, 01501

Підходи : з вул.Хрещатик (найближча ст.м. – “Хрещатик”), або з Майдану Незалежності

(найближча ст.м. – “Майдан Незалежності”); від Софійської та Михайлівської площі є 3 вулиці, якими можна потрапити до Головпоштамту: Софіївська, Мала Житомирська та Михайлівська.  Події і дати :  

1910 – на цьому місці Київським поліцейським управлінням, зафіксований перший в Європі випадок полтергейсту.

1989 - 02.08 о 16:20 обвалився портик колонади над входом в операційні зали київського Головпоштамту. Загинули 13 осіб, які ховалися під колонадою від дощу, і випадкові перехожі.

1996 - навпроти центрального входу в Головпоштамт встановлений знак відліку відстаней до обласних центрів України і столиць - членів Всесвітнього поштового союзу.

1998 - завершено реконструкцію операційних залів київського Головпоштамту, заново відбудований портик над входом, демонтований пам’ятний знак з прізвищами загиблих у 1989 р

2000 - відкриття інтернет-центру Основні характеристики :  

Сучасна будівля Головпоштамту на Майдані Незалежності була побудована на початку 1950-х років. Будівля була зведена в процесі відновлювальних робіт та реконструкції центральної частини Києва після вибухів військ НКВС під час Другої Світової війни. Головпоштамт став першим масштабним проектом реконструкції Хрещатика.

Будівля є одним з найбільш знаменитих конструкцій на сучасному «Майдані» і побудована в знаковому стилі «Сталінського бароко».

Ступінь збереженості : 

Незважаючи на трагедію 2 серпня 1989 року (яка сталася внаслідок обвалу колон порталу головпоштамту, що призвело до загибелі 13 людей), нині будівля знаходиться у задовільному технічному стані. Незмінно збережені її архітектурні елементи та стиль.

Остання реконструкція була проведена у 1998 році.

Джерела даних про об’єкт :           Интересный Киев [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.interesniy.kiev.ua/istoriya-kievskogo-pochtamta/   

•       Київський Головпоштамт-поштове відділення № 1 у Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://restplace.com.ua/uk/architecture/kiyivskiygolovposhtamt-poshtove-viddilennya-no-1-u-ukrayini     Здание Главпочтамта в Киеве  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://smartclever.com.ua/ru/landmark/46

•       Укрпошта  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrposhta.ua/

 

Екскурсії в яких використовується : “Київ містичний”, “Оглядова екскурсія містом”.

КОНТРОЛЬНИЙ ТЕКСТ

 ВСТУП 

Вітаємо Вас, товариші екскурсанти! Сьогодні ми разом повернемося у минуле: в часи, коли вулицями Києва яскраво сяяли червоні зірки, височіли образи Леніна та Маркса. Ті часи, коли всі люди співіснували як одне ціле і звалися один одному товаришами… Коли наша країна ще не була

«демократичною Україною», а горделиво звалася «комуністичною УРСР». Громадяни! Запрошуємо Вас перенестись до міста-героя Києва ХХ століття, і дізнатися про історію деяких значущих архітектурних споруд того часу.       

Київ – це стародавнє місто, в якому поєднано багато архітектурних стилів. Звичайно, особливий відбиток наклала радянська соціалістична епоха. Будівництво велося шаленими темпами, щоправда будували загалом сірі житлові панельні будинки і так звані хрущовки. Втім, іноді проектувалися і будувалися цікаві архітектурні споруди, на які зараз багато хто дивиться з цікавістю... Друзі, сьогодні ми, Ваші екскурсоводи, Кудряшов Євген, Лєсіна Марія і Піщєв Євген, пропонуємо Вам здійснити екскурс в радянське минуле Києва. Києва, який активно будувався і дуже сильно змінився в минулому столітті ...

Наша екскурсія триватиме 2 години, і завершиться біля будівлі Українського дому. Переконливе прохання: дотримуватися групи, не виходити на проїжджу частину, бути уважними під час переходів, а також виявляти повагу до гідів та інших екскурсантів. Дякуємо Вам! А тепер, гайда ностальгувати!

 

 Вулиця Хрещатик

Хоча СРСР і не викликав світлих та теплих «почуттів» на міжнародній арені, однак все ж зміг похвалитися значними масштабами і не менш значним розмахом соціальних змін, відображених у  суспільній свідомості, культурі,ідеології. Один з витків радянської культурної революції знайшов відображення у вітчизняній архітектурі, зокрема – в архітектурі радянського Хрещатика. 

За часів Київської Русі долина між Старим містом (Горою)  і Печерськом була вкрита лісом, нею протікав ручай. Кияни тут полювали на диких звірів, розвішували і перевішували свої ловецькі сітки та інше мисливське знаряддя, звідси й найдавніша назва місцевості – Перевісище. Пізніше вона стала зватися Хрещатою долиною, оскільки її перехрещували і перетинали яри та вибалки, а скорочено – Хрещатик.

Це урочище залишалося незабудованим аж до кінця ХУІІІ століття. Перші житлові будинки з’явилися на Хрещатику 1797 року. ХІХ століття стало часом народження Хрещатика як центральної вулиці Києва. Через географічну своєрідність та особливості історичного розвитку аж до кінця ХУІІІ століття Київ не становив єдиного міста Кожна з трьох його частин (Поділ, Печерськ, Верхнє або Старе місто) мала в певні періоди свою адміністрацію. Хрещатик з’єднав і об’єднав усі частини, став головною артерією міста, його центром. Тут знаходилося міське самоуправління, було побудовано Центральний поштамт, п’ять кінотеатрів і чотири театри, консерваторію, п’ять фешенебельних готелів, розкішні кафе і ресторани, більше 100 магазинів.

У вересневі дні 1941 року Хрещатик пережив одну з найстрашніших своїх трагедій. Серія потужних вибухів і пожеж ледь не повністю стерла з обличчя землі знамениту київську вулицю. Після війни старий Хрещатик не стали відбудовувати, фактично побудували нові вулицю. Друге народження Хрещатика відбувалося протягом 1947 – 1957 років за проектом архітекторів А.Власова, А.Добровольського, А Малиновського, П.Петрушевського, І.Скачкова і А.Заварова, який виборов перше місце на всесоюзному конкурсі. 

Так, з амбіцій Сталіна народився разюче величний стиль, закономірно іменований сталінським ампіром. Урочистий і химерний, сталінський ампір увібрав у себе еклектичні настрої, чимось схожі з бентежним внутрішнім станом в Радянській країні. Київ у всі часи був величним містом, значення якого не можна недооцінювати. Тож не дивно, що сталінський ампір заповнив вулиці сучасної столиці, ледь сформувавшись. В результаті ця вулиця стала уособленням сталінського ампіру в контексті столичної архітектури.

Вулицю розширили від 35 аж до 75 м, а периферійний простір забудували масштабним ансамблем з безлічі будівель в стилі сталінського ампіру. Так, сьогодні частина Хрещатика, розташована ближче до Майдану Незалежності, фактично є енциклопедією архітектури того часу.

 

 

 

Будинок за адресою вул. Хрещатик, 25 (“Будинок із зіркою”, “Дружба”)

 

Один з найдорожчих будинків України за вартістю квартир і їх оренди стоїть трохи вглиб від Хрещатика і оточений з боків  двома 11-поверховими будинками, які створюють красивий і гармонійний архітектурний ансамбль цього житлового комплексу.

Згідно з раннім варіантом повоєнної відбудови Хрещатика на місці нинішньої висотки повинен був з’явитися присадкуватий Будинок народних зборів, перекритий куполом. Але цим планам не судилося збутися і замість Будинку народних зібрань у 1954 році тут з’явилася 85-метрова висотка. 

Її верхівку вінчала величезна зірка, яка світилася вночі, а на першому поверсі в 1956 році був відкритий кінотеатр «Дружба» — саме тому будівлю називають в народі як «Будинок з зіркою», «Дружба» або просто за адресою Хрещатик, 25. Будинок можна віднести до сталінських висоток, хоча її сестри в Москві, Ризі та Варшаві будуть повище.

Сходи, які ведуть від вулиці Хрещатик до самої висотки були побудовані за прототипом Іспанських сходів в Римі. 

Власне, на той час, та й зараз теж, будівля вважається елітною і має на це повне право. Інфраструктура будинку (дитячий садок, пральня, хімчистка, кінотеатр, підземний паркінг, цілодобова охорона, відеоспостереження зовні і всередині будинку, 4 незалежних підведення води) і внутрішні зручності (квартири мають кілька рівнів, стелі заввишки 3 метри, велика житлова площа) дозволяють йому змагатися в елітності навіть з новими ультрасучасними житловими комплексами. В 50 – 60-ті роки тут отримували житло передовики народного господарства, відомі артисти. 

Цікаві факти: вартість 1 квадратного метра в цьому будинку варіюється від 33 000 до 100 000 гривень, тому він вже став доступним житлом тільки для сучасних нуворішей. Але є тут і відомі артисти. Андрій Данилко, він же Вєрка Сердючка, живе на Хрещатику, 25, в знаменитому будинку з "зіркою" на шпилі, яка виглядає точнісінько як та, що була на голові у Вєрки Сердючки під час виступу на "Євробаченні".

 

 Будинок із зіркою був найвищою спорудою в Києві і утримував цю позицію аж до 1981 року. Наступником же, на той час, став Будинок Торгівлі. Кінотеатр «Дружба», де за радянських часів демонструвалися зарубіжні фільми мовами оригіналу, вже тривалий час не функціонує внаслідок продажу його приміщень приватній особі.

 

 

 

Центральний універсальний магазин Києва

 

Святе місце порожнім не буває – ця приказка приходить на думку, коли думаєш про будь-яку перебудову Київського Цуму. Центральне місце на головній вулиці столиці у ХХ столітті завжди було зайнято: прибутковими будинками, їдальньою і навіть маленьким приватним зоопарком. У 20-ті роки державні чиновники прийняли рішення зробити цю ділянку Хрещатика (тоді вулиці Воровського) особливим місцем. Помітним і корисним, зі всіма витікаючими наслідками.

У 1923 році в Києві було дано старт початку нового будівництва – передової офісної будівлі, в якій повинен був розміститися «Будинок книги», а також кабінети і магазини. Проект отримав назву «Будинок установ №2». На це будівництво виділили 2 мільйони рублів, величезну суму на ті часи.

Але в 1934 році було розглянуто питання реконструкції будівлі за  проектом, розробленим архітекторами Л. Мецояном і Д. Фрідманом під керівництвом академіка архітектури Олексія Щусєва (до речі, Щусєв був архітектором внутрішнього оформлення Мавзолею Леніна). 

Новий універмаг був зведений протягом двох років. Саме в цей період з’явився фасад, який буде збережений і після останньої реконструкції. А оформлення двох верхніх технічних поверхів у багатьох викликало асоціацію з Палацом дожів у Венеції.

Введення об’єкта в експлуатацію відбулося 1 травня 1939 року. ЦУМ був першим в УРСР торговим центром, де в 1964 році встановили ескалатори. А в часи дефіциту ЦУМ був місцем де люди з грошима могли придбати справді рідкісні товари, які було так складно знайти в той час. Хоча і людям зі значно меншим достатком можна було придбати в ЦУМі необхідні товари за доступними цінами. Сьогодні більшість пересічних киян ходить до ЦУМу хіба що на екскурсію.

Універмаг витримав кілька реконструкцій, в результаті останньої з них, на початку 1980-х, його торгова площа збільшилась до 9 000 м2. Нова реконструкція ЦУМу закінчилася влітку 2016 року і повернула Києву символ з багатим минулим.

 Архітектурне рішення ЦУМу задало тон іншим будівлям на Хрещатику, включаючи будівлю Київської міської державної адміністрації, що звели поруч з магазином в 1957 році за проектом київських архітекторів А.Власова та А.Добровольського.

 

 

Будівля Київської міської державної адміністрації

 

У радянському Києві система міського представництва – обрання депутатів міської ради та формування виконавчого органу – реалізовувалася, починаючи з виборів 1939 року, на основі так званої «сталінської Конституції», прийнятої для СРСР в 1936-м, а для УРСР – в 1937 році. Засідання міськради в передвоєнні роки відбувалися в приміщенні колишньої Біржі на розі Хрещатика і сучасної Інститутської вулиці.

Роботу депутатів було перервано гітлерівською навалою. Вже в перші дні нацистської окупації Києва Хрещатик охопила пожежа, викликана вибухами. Її жертвою, зокрема, стала і старовинна споруда Біржі.

Після визволення столиці УРСР міська влада тимчасово розмістилася в будівлі колишньої гімназії на бульварі Тараса Шевченка, 18 (пізніше надбудованої і перетворену на підприємство зв’язку), де в надзвичайно складних умовах вирішувалося безліч нагальних питань. Згодом для міськради та міськвиконкому відвели будівлю №4 на тому ж бульварі (нинішній готель «Санкт-Петербург»). Там вони перебували до 1957 року.Тим часом в Києві велося будівництво нової споруди – спеціально для міських органів самоврядування.

 Місце зведення будівлі міськради, де раніше була забудова праворуч від ЦУМу, визначилося ще на ранній стадії проектування. До війни там стояли кілька капітальних будинків, в одному з яких по фронту вулиці діяв популярний готель «Бель-Вью», а всередині кварталу знаходився кінотеатр підприємця Шанцера, який вважався найкращим і  найрозкішнішим у місті.

Спочатку споруду міськради пропонували виконати подібно до «сталінських висоток» у Москві – з височенною вежею і струнким шпилем. Центральна частина будівлі мала дев’ятнадцятиметрову вежу. У центрі будівлі, в загальній лінії забудови правого боку Хрещатика, мала розміщуватись постійна трибуна. Згодом від варіанта з вежею відмовилися, та й взагалі розмір будівлі міськради істотно зменшився. У наступних проектах йшлося вже про десятиповерховий корпус. Свого часу його збиралися увінчати центральним шпилем і прибудованою колонадою, надавши будівлі певної схожості зі спорудженням Моссовєта в столиці СРСР.

Удосконаленню ансамблю сприяло, зокрема, розширення корпусу Центрального універмагу, який становив лівий фланг композиції. Для облицювання верхніх поверхів ЦУМу, задля більшої єдності будівель, застосовано таку саму плитку, що й для облицювання стін міськради. Відступ споруди Київради від фронту забудови зменшили порівняно з більш ранніми пропозиціями. Він дорівнює 15 м, утворюючи своєрідне парадне подвір’я – курдонер. Дуже ефектний вигляд має сполучення корпусу мерії із сусідніми будівлями за допомогою проміжних вставок з великими арками. Його вирішено симетрично й гармонійно, зі створенням виразного містобудівного ансамблю в цьому кварталі Хрещатика, прикрашено символами радянських часів, які можна бачити й сьогодні.

Постійну трибуну перед фасадом будинку на Хрещатику, 36 для проведення парадів і демонстрацій не стали будувати.Проте довгий час саме тут двічі на рік – на травневі та жовтневі свята – споруджували тимчасову трибуну, з якої партійні та державні керівники вітали багатотисячні колонни, що крокували хрещатиком в бік Бесарабки Так тривало до 1977 року, аж доки до 60-річчя жовтня не було реконструйовано головний майдан столиці. Відтоді саме на ньому почали облаштовувати трибуну, а напрямок демонстрацій змінили на 180 градусів. Це породило серед киян іронічний жарт: «Виявилось, що ми 60 років йшли не в той бік».

За доби Незалежності структура й чисельність органів міської влади неодноразово змінювалася. Кількість депутатів Київської ради було значно скорочено. Спершу їх лишилося тільки 75, потім стало 90, а з 2005 року склад Київради налічує 120 депутатів. Сесійну залу обладнано на 4-му поверсі; велика Колонна зала нині використовується для урочистих заходів. Виконавчим органом міської влади, згідно з чинним законодавством, є Київська міська державна адміністрація (КМДА). Резиденцією Київради та КМДА традиційно залишається будівля на вулиці Хрещатик, 36, яка вже для кількох поколінь киян стало асоціюється з міським самоврядуванням столиці України.

Перед будівлею 24 липня 1990 року було офіційно піднято синьожовтий прапор, а сама будівля після революційних подій 2013-14 років стала більш доступною для киян, які заходять сюди перекусити або випити філіжанку кави в колись недоступному чиновницькому буфеті. 

 

 

 

 

Наземний вестибюль станції метро “Хрещатик”

 

Станція київського метрополітену «Хрещатик» була відкрита 6 листопада 1960 року у складі першої черги будівництва метро в Києві. Тоді ж на 4 поверсі наземного вестибюлю станції було облаштовано ресторан «Метро».

Колись ресторан «Метро» був найпростішим місцем для зустрічей: як зараз McDonald’s на Хрещатику. Це було приміщення з 13-ма залами і літньою терасою на верхньому поверсі, де розташовувався коктейль-бар з чудовою панорамою центра міста. Загальна місткість залів ні багато ні мало – 1600 осіб!

Відвідувачами закусочної часто були «заїжджі» «командировочні», а частування для них не відрізнялися особливою витонченістю – в основному прості канапки. А ще, враховуючи велику місткість ресторану, його часто використовували як місце для організації харчування туристів спеціальних туристичних потягів (зокрема так званих «потягів дружби» іноземних туристів).

Світлова вивіска «Ресторан Метро» на фасаді будівлі приваблювала багатьох киян. До «Метро» у багатьох було особливе ставлення ще й із-за того, що у великому залі проходили виступи вар’єте яке було досить незвичним «західним» явищем для радянських людей.

 

         

Торговельно-житловий будинок “Пасаж”

 

Торговельно-житлова будівля в Києві у вигляді вулиці-коридору, утвореного двома паралельними корпусами (нинішня адреса – вулиця Хрещатик, 15). Будівля п’яти-, шестиповерхова (верхній поверх надбудовано), з підвалом, цегляна, головним фасадом повернута в бік проїзду. Слугує зразком відкритого пасажу, який складається з двох паралельних корпусів, з’єднаних торцевими об’ємами з арковими проїздами.

Дата початку будівництва – 1913 рік, закінчення будівництва – 1914 рік (арку добудували вже після війни під час реконструкції Хрещатика). На межі XIX–ХХ століть садибу Штіфнера, що розташовувалася на місці нинішнього Пасажу, за 1,5 млн карбованців придбало страхове товариство «Росія». На купленій землі, площею 1 га, товариство вирішило звести великий бізнесцентр з магазинами на першому поверсі, офісами – на верхніх, а також квартирами, які можна здавати в оренду. Для реалізації задуму був запрошений київський архітектор Павло Андрєєв.

На будинку встановлені меморіальні дошки на честь визначних людей, які в ньому проживали:оперних співаків Бориса Гмирі та Михайла Гришка, лікаря-терапевта Анатолія Міхньова, письменників Івана Неходи та Віктора Некрасова. А в коридорі-вулиці між двома корпусами будинку відкрили пам’ятник архітектору Владиславу Городецькому, який був частим відвідувачем кав’ярень Пасажу.

До речі, долі не всіх мешканців Пасажу щасливо складалися в радянські часи. 

Борис Романович Гмиря (1903 – 1969 рр.) – радянський співак. Мав голос широкого діапазону, безмежних виражальних можливостей, м'якого, красивого тембру був співаком високої вокальної культури, неперевершеним виконавцем українських, російських та західних романсів. Гастролював за кордоном, але тільки в країнах колишнього соцтабору. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала. Масово надходили заявки на виступи Гмирі в концертах і оперних партіях із США, Канади, Італії, Англії, Голандії та інших розвинутих країн світу, але йому про це не говорили. Натомість з Москви і Києва летіли всюди і всім телеграми: «Гмыря болен». Радянська влада не могла пробачити Гмирі виступів перед німцями на окупованій території під час війни. Працюючи в Київському оперному театрі, співак зазнавав постійних утисків. Замість басових партій йому доручали виконувати партії для баритона та тенора. Врешті-решт, його змусили взагалі залишити Київський оперний. До кінця життя співак концертував.

Віктор Платонович Некрасов (1911 – 1987 рр.) – радянський письменник, дисидент, Навчався на архітектурному відділенні Київського інженерно-будівельного інституту й одночасно в театральній студії при театрі російської драми. Працював актором і театральним художником у театрах Києва, Владивостока, Кірова та Ростова-на-Дону. З початком радянсько-німецької війни відмовився від «броні», пішов на фронт. Пройшов шлях від Ростова до Сталінграда. Був інженером саперних військ, командував батальйоном. Двічі серйозно поранений. В 1946 — в журналі «Знамя» опубліковано повість Некрасова «В окопах Сталінграда», за яку він одержав Сталінську премію 1947 р. Всю премію Некрасов віддав на купівлю інвалідних візків для інвалідів війни. Після війни вступив до лав комуністичної партії, але майже водночас став виступати проти комуністичної ідеології. Восени 1966 підписав колективний лист до Верховної Ради РРФСР з протестом проти нових статей кримінального законодавства, введених для боротьби з інакодумством. 

1969 — нова персональна партійна справа за лист на захист В.Чорновола і виступ у день 25-річчя розстрілу євреїв у Бабиному Яру.У червні 1972 співробітники КГБ провели в нього обшук, під час якого виявили самвидав. Некрасова виключили з КПРС. А вже 1974року перший секретар ЦК КПУ Щербицький особисто інформував ЦК КПРС про «антирадянську діяльність» письменника В. Некрасова та його дружини Г.

Базій.  Письменник виїхав у еміграцію. Жив у Парижі, працював на Радіо «Свобода», мандрував, писав. Похований на російському цвинтарі СентЖеневьєв-де-Буа під Парижем.

У 2004 році Київська міська адміністрація (КМДА) планувала ремонт Пасажу, але місцеві жителі виступили проти. Вони боялися, що під виглядом фарбування фасаду над Пасажем надбудують нові поверхи. 

В липні 2009 року в КМДА заявили про плани повернути Пасажу зовнішній вигляд 1940–1950-х років. Планується відновити ліпнину, на якій були герої давньоримських міфів. Також збираються підфарбувати фасади, відремонтувати інженерні комунікації і встановити нові ліхтарі.

Нині на перших двох поверхах Пасажу розміщуються бутіки, кафе і ресторани. На верхніх – офіси і квартири.

 

 

Будинок за адресою вул. Хрещатик, 13

 

Вулиця Хрещатик, 13/2 (до 1955 року – № 23) – це комплекс житлових будинків, в якому проживали відомі діячі науки і культури. Знаходиться він між вулицею Архітектора Городецького і станцією метро «Хрещатик».

Будинок примітний завдяки своїй ошатній башточці, увінчаній шпилем. Спершу на шпилі розташовувалась велика п’ятикутна радянська зірка, котра впала в 1970-х роках; а під час Революції Гідності невідомий руфер здійняв на ньому національний прапор.

     Побудований за проектом архітекторів А. Власова, А. Добровольського, Б. Приймака, за участю архітекторів Г. Балабана, А. Малиновського. У будинку проживали десятки відомих людей, наприклад, Віктор Добровольський, який зіграв роль Михайла в кінофільмі «Украдене щастя».

У квартирі № 11 проживав Григор'єв Сергій Олексійович (1910-88) –  живописець і графік, педагог, народний художник УРСР (з 1951) і СРСР (з

1974), дійсний член Академії мистецтв СРСР (з 1958). В 1947-60 – професор Київського художнього інституту. В цей період він написав портрети А. Малишка, П. Панча, М. Бажана, картини «За Батьківщину», «Мати», пейзажі та інше. Його дружина Григор'єва Любов Гнатівна (Стелецкая; 1910-91) – графік і живописець. Працювала над ілюстраціями і оформленням дитячих книг.

У 1954-2004 в квартирі № 30 жив Пересипкін Володимир Федорович (1914-2004) – вчений у галузі фітопатології і імунітету рослин, заслужений діяч науки УРСР (з 1964), директор Уманського (1946-52) і Київського (195254) сільськогосподарських інститутів. Під час проживання в цьому будинку ректор (1954, 1962-68), проректор з навчальної роботи (1957-59) УСГА і завідувач кафедрою ентомології і фітопатології.

 У квартирі № 44 мешкав Стариков Микола Антонович (1897-1961) – вчений у галузі гірничої справи, академік АН УРСР (з 1951). У зазначені роки завідував відділом (1952-58), потім – лабораторією (1958-61) Інституту гірничої справи ім. М. Федорова АН УРСР. Брав активну участь в роботі Науково-технічного товариства гірників і Товариства з розповсюдження політичних і наукових знань.

У 1989 році на колоні будинку № 13/2 з боку Пасажу встановлена бронзова меморіальна дошка з барельєфним портретом В. Добровольського (скульптор А. Фуженко, архітектор Т. Довженко). Стиль і оздоблення будівлі мали повторюватись у проекті готелю «Москва», нині «Україна».

 

 

Готель “Україна”

 

16-поверховий чотиризірковий готель «Україна» знаходиться на вулиці Інститутській, 4, на місці, де раніше розміщувався хмарочос Гінзбурга, зруйнований під час Другої світової війни (він же «Перший хмарочос в Україні»). З вікон номерів готелю відкривається унікальна панорама головної вулиці міста – Хрещатика, Старокиївської гори, Софії Київської і Михайлівського собору. В радянські часи на 16-му поверсі готелю знаходився ресторан з чудовою панорамою і вхід до готелю і ресторану був вільним для всіх бажаючих нею помилуватися.

Готель почали будувати в 1954 році в рамках повоєнної реконструкції Хрещатика за проектом авторського колективу архітекторів під керівництвом Анатолія Добровольського. За своїм архітектурним стилем готель нагадує «сталінські висотки», за попередніми ескізами хмарочос повинен був бути 21-поверховим (не включаючи вежу) і бути 120-150 м висоти. Однак після постанови українського керівництва про боротьбу з «архітектурними надмірностями» проект готелю урізали і зменшили висоту до 66 метрів.

  Офіційне відкриття готелю відбулося 28 вересня 1961 року під назвою

«Москва». Згодом, в 2001 році готель, на честь 10-річчя незалежності України, перейменували в готель «Україна». А в 2003 році готель частково реставрували.

У 1977 році, коли площа отримала назву Жовтневої революції, в рамках її реконструкції був відкритий цілий монумент Жовтневій революції, який і "очолював" пам'ятник Іллічу.

Проте після здобуття незалежності України площу Жовтневої революції перейменували на Майдан Незалежності – в народі ця назва неофіційно використовувалася ще з 1990-го. Незабаром було вирішено знести монумент Жовтневій революції. Коли міська влада прийняла рішення демонтувати пам’ятник як символ тоталітарного режиму, американці запропонували продати їм його. Тільки на перевезення пам’ятника в Нью Йорк, де його планувалося встановити біля знаменитого Метрополітен музею, США планували виділити біля міліонна доларів. Але хтось з чиновників, вірогідно, з Київського управління культури, відмовив. 12 вересня 1991 року монументальний Ілліч та його соратники були демонтовані з головної площі міста назавжди.

Під час Революції Гідності, у 2013-2014-х роках, готель «Україна» використовувався як прихисток для снайперів, котрі використовували зброю по робітниках готелю та наметовому містечку на Майдані Незалежності. 

За роки існування готелю в ньому зупинялися шановані політики, дипломати, відомі актори, художники, спортсмени, музиканти і космонавти. Ціна проживання в готелі в день коливається в межах 1388-4935 гривень.

 

 

 

Будівля Київського головпоштамту

 

На розі з Майданом Незалежності розташувалася будівля Головного поштового відділеня м. Києва. Саме тут свого часу (1849 г.) була побудована перша поштова контора. З тих пір ділянка зазнала безліч змін: в 1914 році було розпочато будівництво нового поштамту, але його, на жаль, призупинив початок Першої світової війни. Будівля була побудована до 1941 року, але знову була зруйнована під час війни. Остаточний проект споруди вийшов зпід рук таких архітекторів, як В. Ладний, Б. Приймак, Г. Слуцький і С. Хлєбніков.

З будівлею Київського головпоштамту пов’язано безліч містичних історій. На цьому місці на початку ХХ століття розміщувалася будівля престижного готелю «Гранд Готель». Одного вечора 1910 року з готелю в поліцію надійшов виклик з, з приводу коївшихся там негараздів. Поліція прибула, і зафіксувала ... переміщення меблів, літання посуду й «неналежну поведінку столових приборів», а точніше – полтергейст! Ситуація ускладнювалася тим, що викликала поліцію дуже впливова дама, до того ж дружина гласного Міської Думи – Ольга Дяконова. Поліцаї на власні очі спостерігали «літання предметів» і «переміщення столових приборів» і ... склали відповідний протокол. Ця екстраординарна подія дає привід говорити про «перше офіційно засвідчене явище полтергейсту» саме в Києві.

І знову про старовинний випадок згадали в 1989 році, коли несподівано відвалився козирок ганку Головпоштамту (і це після капітального ремонту!). Загинуло, увага, 13 осіб... І, звичайно, винними виявилися не совкова показуха і необачливість останніх часів уже нової Імперії, а якісь окультні сили... Таким чином виникла легенда, що негаразди в цьому знаковому місці трапляються саме напередодні закономірної смерті чергової Імперії.

І навіть тепер самі працівники Головпоштамту іноді розповідають про те, що відбувається недобре: то марки розсипаються без всякого вітру, то важливі конверти не можуть знайти по півроку^... 

 

 

Майдан Незалежності

 

Головна площа Києва. Фонтани, безліч кафе під парасольками – це традиційне місце відпочинку киян і гостей столиці.

На початку ХХ століття площа мала назву «Думська» – від будинку міської Думи, що знаходився в її центрі. У 1919 році площа була перейменована в Радянську, а в 1935 – в площу Калініна. У 1941 році будівля Думи (після революції в ній розміщувався Обком КП (б) України) згоріла, а територія площі сильно збільшилася за рахунок зруйнованої непарної сторони Хрещатика.

У 1944 році був оголошений конкурс на кращий проект відбудови Хрещатика, прилеглих вулиць і площ. У цих проектах площі Калініна, що розташовувалася тепер по обидва боки Хрещатика, відводилася роль головної площі міста. Сучасна забудова площі утворена будівлями 1950-х1970-х років. 

У 1977 році площа була перейменована на площу Жовтневої Революції.

На ній були споруджені монумент Жовтневої революції і ансамбль фонтанів. «Рулетка» – так в 1990-х роках кияни називали головний фонтан Києва. Величезна чаша, від якої розходились гранітні промені, дійсно нагадувала ігрову рулетку. Коло цього фонтану полюбляла збиратися молодь, призначали побачення закохані. Відкрили його у 1982 році, а через 20 років улюблене місце зустрічі киян зрівняли з землею. 10 років фонтан припадав пилом на складах, а з 2011 року «Рулетка» – це головна визначна пам’ятка села Буки, Київської області.

  Нинішнє ім’я площі присвоєно після проголошення незалежності України в 1991 році. Станція метро «Майдан Незалежності», відкрита в 1976 році, змінювала свою назву одночасно з площею.

2001 року до 10-річча незалежності України було проведено останню масштабну реконструкцію площі. Змінився вигляд фонтанів, були встановлені Печерські ворота зі скульптурою Архистратига Михаїла,  пам’ятники Кию, Щеку, Хоріву, Либіді та козаку Мамаю, а центр площі прикрасила 51-метрова колона Незалежності яку вінчає 9-метрова фігура матері-України із золотою калиновою гілкою в руках. За первинним задумом позаду неї планувалася колонада зі скульптурами видатних очільників України – князів і гетьманів, але за реаліями сьогоднішнього дня її замінила будівля торгово-виставочного комплексу, який нині займає територію 19 тисяч квадратних метрів під всім простором Майдану Незалежності, з них 15 тисяч – торговельні. За кожний квадратний метр інвестори заплатили 5 200 гривень, всього ж вартість вкладених коштів склала 100 мільйонів гривень. Цікаво, що четверта частина коштів – капітал компаній з офшорних зон, раніше вивезений з України. 

 

 

 

 

Державне підприємство Національний центр ділового та культурного співробітництва “Український дім”

 

«Український дім» відомий як один із центрів ділового, громадськополітичного, просвітницького та культурного життя України. Юридично підпорядкований Державному управлінню справами.

Будівля зведена в 1978-1982 роках за проектом архітекторів «Головкиївпроекту»: лауреата Державної премії СРСР Вадима Гопкала (керівник групи), Вадима Гречини, Володимира Коломійця, Леоніда Філенко, у якості Київського філіалу Центрального музею ім. В. І. Леніна. Інтерєр будівлі було вирішено як об’ємний  атріум з височенную фігурою вождя в центрі. 1985 року автори проекту споруди та її художнього оформлення були удостоєні Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Експозиція Музею діяла в приміщенні в 1982-1993 роках. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1993 року було створено центр «Український дім» при КМУ та на його баланс було передано будівлю колишнього музею імені Леніна. З тих пір експозиції колишнього музею демонтовані і розміщені в фондах, а центр використовується як поліфункціональний виставково-презентаційний комплекс. 

 

 

ЗАКЛЮЧЕННЯ

 

Нам було приємно висвітлити для Вас історію радянського Києва, його архітектурних памяток і познайомити з яскравими «представниками» сталінської архітектури. Радянська епоха залишила значний слід на обличчі сучасного Києва. Незважаючи на поточну декомунізацію, ми не повинні грубо позбавлятися від шедеврів тогочасної епохи, адже це – історія наших предків і нашої країни. Ми вважаємо, що варто відсіювати погане, а добре залишати з нами, адже без минулого немає майбутнього! Ми дякуємо Вам за увагу, товариші, і готові відповісти на Ваші запитання!